Так казав Тарас Григорович про перший прозовий твір українською мовою - повість Г.Ф.Квітки-Основ‘яненка. Автор хотів показати красу солов‘їної та довести, що українською мовою можна написати серйозний, драматичний твір.
Написаний у 1832 році, а виданий 1834.
«Нi, нема тут нiчого вiчного! Та й ми самi що? Сьогоднi жив, завтра — що бог дасть! От з тим ми хлопцями були — i вже вiн вмер, а з тим до школи укупi ходили — i той вмер, з тим парубкували — i той вмер; i сей, i той, i той, i сей, — усi повмирали.»
Кінцівка така, що ледь дочитала крізь сльози
Григорій Федорович майстерно описав звичаї (сватання, похорон), побут, розкішні описи вбрання
Що для мене пом‘якшило драму, так це ніжність, з якою автор описує схід сонця (весь уривок дуже довгий, тому лише шматочок тут):
«Соловейко стих бiля своєї самочки, щоб виспалась хорошенько, не жахаючись; вiтерець заснув, i гiлочки по садкам, дрiмаючи, ледве-ледве колишуться; тiльки й чути, що через греблю на лотоках водиця цiдиться i, мов хто нищечком казку каже, що так i дрiмається, а то усюди тихесенько... Аж ось — недовго: зiрочка покотилась... далi друга... третя — i поховались у синьому небi, мов у море канули; а прощаючись з землею, трошки сплакнули... от вiд їх слiзоньок пала роса на землю. Канула її крапелька, зашелестiла у аерi — i прокинувся вiтерець та й поколихав тихенько гiлочки по садкам та по лiскам...»
Далі - «туманець, річенька, хмарочки, стеблинки, росочка» неймовірно ніжно, такий текст дуже приємно читати
Комментариев нет:
Отправить комментарий