Як і рідна мова, звичаї, традиції об'єднують людей в один народ
Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.
Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят... Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою — «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати. Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
Зимовий цикл українських свят:14 грудня - Наума
17 грудня - Варвари
18 грудня - Сави22 грудня - День святої Анни
25 грудня - Спиридона Сонцеворота2 січня - День святого Гната20 січня - Івана Хрестителя29 січня - Петра Вериги.----------------------------
Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весняних свят, пов’язаних з стародавніми міфами та віруванням, супроводжених піснями, іграми та хороводами. Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни — гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона, ця дівчина-весна — бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами — солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні Святого Юрія, «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари — вінки, що вістять весілля. Народній образ весни — це образ краси, сили і надії.
Весняний цикл свят:Масляна (Колодій, Масниця) - 4 березня 2019 року24 лютого - День святого Власа4 березня - День преподобного Льва9 березня - "Обретіння"Касіянів день18 березня - День святого Конона"Хрестя"8 квітня - Благовісника21 квітня - День святого Руфа"Білий тиждень" - останній тиждень перед Великоднем:
Страсний понеділок
Страсний вівторок
Чиста середа
Навський Великдень
Чистий четвер
Страсна п’ятниця
Великодня субота
Великодня ніч----------------------------
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята. З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.Літній цикл свят:5 травня - Ляля, або Красна гірка23 травня - "Симонове зело"25 червня - День Онуфрія Великого1 серпня - День святої Мокрини----------------------------
Головними моментами осіннього циклу українських традиційних свят були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.
Осінній цикл свят:9 серпня - День святого Палія28 серпня - "Перша Пречиста"11 вересня - "Головосіка"14 вересня - "Семена"21 вересня - "Друга Пречиста"8 листопада - Святого Дмитра10 листопада - День святої П'ятниці14 листопада - Кузьми-Дем'яна21 листопада - День святого Михайла
Покров Пресвятої Богородиці
Історія відзначення свята
Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрії Боголюбському, який і збудував Покровську церкву на річці Нерль біля свого заміського замка Боголюбове. Перші монастирі на честь Покрови Богородиці виникли в Північній Русі — Звірин Покровський в Новгороді (12 ст.) і Покровський в Суздалі (1364).
У Росії свято окрім того пов'язане з певними історичними подіями Середньовіччя. На Покров 1552 року армія царя Івана Грозного здобуло Казань. На честь цього у Москві постав храм Покрови Богородиці на Рові. На Покрову 1618 року московське військо князів Ф. Мстиславського і Д. Пожарського відбило нічний штурм міста польсько-запорізьким військом принца (і обраного московського царя) Владислава і гетьмана Сагайдачного. Це була єдина перемога москвичів над поляками і запорожцями, але, оскільки вона відстояла престол Михайла Романова, вражені цар і його вельможі відразу звели у своїх московських маєтках «по обѣту» декілька дерев'яних Покровських церков — у Покровському-Рубцові (цегляна з 1619—1626), Медведкові (цегляна з 1635—1640), Ізмайлові (цегляна з 1676—1682) та Філях (цегляна з 1693).
На території України найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.
Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.
У жовтні 2014 року Володимир В'ятрович, директор Українського інституту національної пам'яті, запропонував, замість Дня захисника Вітчизни, відзначати День захисника України саме на Свято Покрови, мотивуючи це історичною традицією вшанування українського війська у цей день[5][6].
14 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко з метою вшанування традицій та на підтримку ініціативи громадськості скасував відзначення Дня захисника Вітчизни і встановив свято День захисника України, яке відзначатиметься щорічно 14 жовтня[4].
Свято Покрови — давнє українське свято[ред. | ред. код]
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.
Згідно з переказами та легендами, саме на Покрову запорізькі козаки вирушали на зимівлю по своїх хуторах та зимівниках. На Січі залишалася тільки стала залога із січовиків, які нічого, крім власної зброї не мали, та інших козаків, що за різними причинами залишалися у своїх куренях. А оскільки в ті часи основним календарем були церковні празники (свята) — то і маємо козацьке свято на Покрову.
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої (Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня).
До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) — завершено хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду», «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». Це свято — покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту.
А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу — най ся дівкою не мучу!»
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль.
Сніг дає привід порівнювати сніговий покрив з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння поширюються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов'ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка — це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова — найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів — період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядах.
21 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко ініціював встановлення Дня захисника України, який святкується на Покрову 14 жовтня, державним святом[7]
Різдво Пресвятої Богородиці
21 вересня християни відзначають Різдво Пресвятої Богородиці. Багато хто вже задаються питанням - що можна, а що не можна робити в цей день, а також шукають традиції святкування цього дня, інформує Ukr.Media.
Різдво Пресвятої Богородиці відзначають щороку 21 вересня, і це одне з 12 найважливіших християнських свят. 20 вересня - Передсвято Різдва Пресвятої Богородиці, а 21 - Різдво Пресвятої Богородиці - матері Ісуса Христа
За переказами, свято встановлено церквою в 4 столітті н. е. і пов'язане з легендою про Іоакима і Анну, які жили в Назареті.
Історія свята Різдва Пресвятої Богородиці
Вони були дуже благочестиві, але не мали дітей. В одне свято Яким пішов у церкву з дарами Бога, але священик не прийняв їх і вигнав чоловіка через бездітність. Йому не залишалося нічого, крім як піти в пустелю і поплакати.
Анна дізналася про нещастя, пішла в сад і теж стала плакати. Тоді їй з'явився ангел і пообіцяв, що у неї буде дочка, яка стане благословенною, а назвуть її Марія. У цей час ангел з'явився і Іоакиму, розповівши йому те ж саме.
Традиції святкування Різдва Пресвятої Богородиці
Діва Марія вважається покровителькою сім'ї, так що свято сімейне. Крім походу до церкви, де потрібно помолитися до Богоматері і відстояти святкову службу, в цей день у Марії можна просити про свою сім'ю - вважається, що вона все виконає.
Вдома влаштовують святкову вечерю або обід - і чим він багатший, тим краще.
Що не можна робити в Різдво Пресвятої Богородиці
Різдво Пресвятої Богородиці є одним з найважливіших християнських свят, тому 21 вересня особливо небезпечно грішити.
Не можна працювати в цей день, займатися важкою фізичною працею. Наприклад, прибирати, рубати дрова, щось лагодити. А того, хто порушить заборону, чекає покарання.
Різдво пресвятої Богородиці: як святкувати і що не можна робити
На свято забороняється лаятися і проявляти злість. Особливо це важливо по відношенню до близьких.
На свято Пресвятої Богородиці вся негативна енергія повертається своєму власникові втричі. Спробуйте вирішити спірне питання мирними шляхами.
В цей день у людини повинні бути тільки чисті помисли. Не намагайтеся обдурити когось, все одно не вийде.
Після святкової вечері залишки їжі категорично не можна викидати. Їх потрібно віддати або нужденним людям або тваринам.
Вважається, що виконуються найпотаємніші бажання в цей святковий день. Тому варто попросити здоров'я для себе і близьких, єдності сім'ї і захисту від бід
Історія Запоріжжя
Запоріжжя — місто на Україні, адміністративний центр Запорізької області, розташований на річці Дніпро. Населення 790 тис. чол. (2007). Колишня назва — Олександрівськ (до 1921). Дата заснування — 14 жовтня 1770 р. Площа: 334 кв.км. По промисловому потенціалу місто займає 3 місце на Україні.
Вдале географічне положення і сприятливий клімат Запоріжжя привертали людину з незапам'ятних часів. Найдавніші стоянки первісних людей у річковій долині порожистої частини Дніпра відносяться до епохи середнього палеоліту (100—40 тис. років тому). Протягом багатьох століть через цю територію проходили різні народи, тут схрещувалися різні культури. У Придніпровських степах існує безліч археологічних пам'яток, які залишили після себе киммерійці, скіфи і сармати, готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов'яни.
Після татаро-монгольської навали 1237—1240 рр. територія Запорізького краю два століття входила до складу Золотої Орди.
На великому водному шляху «із варяг у греки» до берегів острова Хортиця, який зараз є складовою частиною Запоріжжя, причалювали слов'янські човни, судна візантійських та скандинавських купців. Острів неодноразово ставав місцем зіткнень слов'ян зі степовими племенами. Історики вважають, що саме тут в 972 році в нерівному бою з зрадниками кочівниками загинув київський князь Святослав.
Землі за Дніпровськими порогами довгий час належали волелюбному козацтву — селянам, шо бігли від феодального гніту і в XVI столітті заснували тут Запорізьку Січь
, вільну казацьку республику. Січові ворота, Совутинна скала, урочище Сагайдачного є свідками воїнської слави запорізців. Героїчний минуле Хортиці тісно пов'язане з іменами Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, легендарного народного героя Байди.
, вільну казацьку республику. Січові ворота, Совутинна скала, урочище Сагайдачного є свідками воїнської слави запорізців. Героїчний минуле Хортиці тісно пов'язане з іменами Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, легендарного народного героя Байди.
Землі так званого Дикого Поля в кінці XVIII століття увійшли до складу Російської імперії.
Після того, як Запорізька Січ була ліквідована згідно царського указу 1775 року, в 1770 році в районі Хортиці виникло поселення, назване форштадтом Олександрівським — на честь командувача 1-ї російської армії Олександра Голіцина. Тут була закладена Олександрівська фортеця — форпост в російсько-турецькій війні, яка переросла до 1806 році в місто Олександрівськ — повітове місто Єкатеринославської губернії. (Деякі вчені все ж пропонували вважати датою народження міста 1552 р. — дату спорудження фортеці Байдої-Вишневецьким на острові Хортиця). Вільні козаки стали селитися навколо Олександрівської фортеці. Військове поселення поступово розросталося. Місцеві жителі займалися землеробством, скотарством, рибальством. Розвивалися ремесла і торгівля.
У першій половині XIX століття йшло швидке заселення території області, сюди приїздили німецькі колоністи, євреї, болгари, сектанти-духобори, молокані та розкольники з Росії.
Поява перших навчальних закладів в Олександрівському відноситься до 70-х років XVIII ст. У 1773 р. у фортеці була створена гарнізонна школа, в 1798 р. була перетворена в початкове народне училище звичайного типу.
Місто поступово розширилося, в 1808 р. стало повітовим і проіснувало до 1880 р. У 20-ті роки відкрилося парафіяльне училище, а в 50-х роках — ще одна 
навчальна школа та приватний пансіон шляхетних девиць. У всіх навчальних закладах в 1861-1862 навчальному році працювали дев'ять вчителів і займалися 113 дітей обох статей.
навчальна школа та приватний пансіон шляхетних девиць. У всіх навчальних закладах в 1861-1862 навчальному році працювали дев'ять вчителів і займалися 113 дітей обох статей.
Основою економіки тривалий час було сільське господарство. Розвиток промисловості в краї розпочалося з початку XIX ст. зі створенням мануфактури з переробки сільськогосподарської сировини. Виникло сільськогосподарське машинобудування як в самому Олександрівську, так і в німецьких колоніях, прилеглих до нього, які згодом увійшли в межі міста. У 1863 р. німецький капіталіст Я.П. Копп відкрив тут майстерні з виробництва соломорізок та залізних деталей до вітряних млинів. Незабаром їх перетворили в завод сільськогосподарських машин, що випускали жниварки, молотилкі, буккери, плуги та інші сільськогосподарські знаряддя. У 70-х роках в Олександрівському та його передмістях діяли п'ять заводів сільськогосподарського машинобудування. Місто стало одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування в Україні з високою концентрацією виробництва і робочого класу. У 1881—1905 рр. тут виникли десятки нових підприємств. Головним джерелом поповнення рядів робітничого класу були розорені селяни Катеринославської, Полтавської, Чернігівської, Курської, Орловської та інших губерній. На виробництво йшли також розорені місцеві кустарі та ремісники.
На початку XX ст. Олександрівськ став помітним торговим центром на півдні України. Чотири рази на рік тут збиралися великі ярмарки, кожна з яких тривала тиждень.Торгували хлібом, худобою, сільськогосподарськими машинами, різним господарським начинням. Оборот кожного ярмарку в середньому становив від 50 тис. до 175 тис. рублів. У місті працювали близько 440 магазинів, лавок та інших торгових закладів з річним оборотом в 6,2 млн. руб. Загальна сума торгового обороту в місті в 1902 р. склала більше 20 млн. руб. Були три міські та сім приватних готелів, шість заїжджих дворів, три трактири, вісім харчевень.
Наприкінці XIX — початку XX ст. в Олександрівську, як і в інших промислових містах Росії, зросла кількість великих фабрик і заводів, посилився приплив іноземного капіталу, відбувався процес концентрації виробництва. Заснована на початку 80-х років XIX ст. Олександрівська машинобудівна компанія перетворилася у промислове об'єднання з 220 робітників. У 1902 р. до складу великого Загальноросійського синдикату «Продамет» увійшов Олександрівський чавунно-ливарний завод, а в наступному році у Всеросійський синдикат «Цвях» - Олександрівський гвоздільний завод.
Виникла концентрація промислових підприємств Олександрівська. Місто стало одним із центрів сільськогосподарського машинобудування в Україні. Але умови роботи на заводах і фабриках були дуже важкими. Ненормований робочий день, непомірні штрафи, низька заробітна плата привели робітників в грудні 1905 року до збройного повстання, яке було придушене владою. Як і по всій Росії, в Олександрівську наростав революційний рух.
Жовтнева революція 1917 року докотилася й до Олександрівська. У ніч на 12 грудня 1917 року в місті почалися бої. Збройне повстання очолив більшовицької штаб. До робочих приєднався загін чорноморських моряків на чолі з А.В. Мокроусовим. Три дні йшла запекла битва. Але сили були нерівні, і повстання зазнало поразки. На початку 1918 року в Олександрівськ прибули загони красногвардійців з Петрограда та Москви, і в місті було встановлено Радянську владу.
В роки громадянської війни завоювання революції в Запоріжжі відстоювали червоні полки під командуванням В.А. Антонова-Овсєєнко, С.М. Будьонного, П.Є. Дибенко, В.М. Примакова, І.П. Уборевича, М.В. Фрунзе , І.Е. Якіра. У 1921 році Олександрівськ було перейменовано в Запоріжжя. А в 1923 році місто стало центром щойно утвореного Запорізького округу.
Новий етап в історії Запоріжжя розпочався з закладення ДніпроГЕС, пуск якої відбувся в серпні 1932 р. В середині 1930-х рр. було введено в дію більшість підприємств Запорізького промислового комплексу.
Під час Великої Вітчизняної війни місто було окуповано фашистами 3 жовтня 1941 року. Учорашні металурги, енергетики, машинобудівники встали на захист Вітчизни. Тисячі жителів Запоріжжя героїчно билися на фронтах, в партизанських загонах, вели підпільну боротьбу в умовах ворожої окупації. Коли радянські війська підійшли до Запоріжжя восени 1943 року, Ставка Верховного Головнокомандуючого видала спеціальний наказ, в якому говорилося про важливість порятунку Дніпрогесу при звільненні міста. У жовтні 1943 року війська під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського звільнили Запоріжжя. 14 жовтня в місто прорвалася група танків Т-34, пам'ять про яку зараз увічнена пам'ятником в центрі міста.
Однією з найяскравіших сторінок в історії області є післявоєнне відродження запорізького індустріального комплек
су — ДніпроГЭС та підприємств чорної та кольорової металлургії.Вже 3 березня 1947 року відроджений Дніпрогес дав перший струм. До початку 1950 р. відновили роботу всі 670 заводів і фабрик області. У 1950—1970 рр. в області були створені нові галузі індустрії — електротехнічна, хімічна. Продовжував зростати енергетичний потенціал області. Разом із введенням у дію ДніпроГЕС-2, споруджено Запорізьку ДРЕС та Запорізьку атомну електростанцію.
су — ДніпроГЭС та підприємств чорної та кольорової металлургії.Вже 3 березня 1947 року відроджений Дніпрогес дав перший струм. До початку 1950 р. відновили роботу всі 670 заводів і фабрик області. У 1950—1970 рр. в області були створені нові галузі індустрії — електротехнічна, хімічна. Продовжував зростати енергетичний потенціал області. Разом із введенням у дію ДніпроГЕС-2, споруджено Запорізьку ДРЕС та Запорізьку атомну електростанцію.
У післявоєнний період збільшили свої потужності головні заводи міста — «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь». На випуск перших в країні мікролітражних автомобілів перейшов завод «Комунар». На правому березі Дніпра виросли корпуси нового трансформаторного заводу. Значно зросла пропускна спроможність річкового порту імені В.І. Леніна.
Запоріжжя — значний науковий центр. Висококваліфікованих фахівців готують університети, численні технікумів, професійно-технічні училища. Плідно працюють творчі колективи науково-дослідних і проектних інститутів. Нових висот досягло культурне життя. Для запорожців і гостей міста широко відкрилися двері музично-драматичного театру імені М.О. Щорса, лялькового театру, філармонії, численних палаців культури та клубів.
На острові Хортиця, мальовничому куточку української землі, опоетизованному в народних піснях і думах, створено державний історико-культурний заповідник. Кожен камінчик цього легендарного краю звертається до нас з глибини століть. Доречно згадати, що в різний час Запоріжжя відвідали А.С. Пушкін, Т.Г. Шевченка, М.Л. Кропивницький, А.М. Горький, І.Є. Рєпін, В.В. Маяковський.
Під редакцією: Коваленін В.А.
Комментариев нет:
Отправить комментарий