Коли я почала читати «Шептуху» я думала, що знаю про, що та книга і з наміром прочитати пару сторінок вранці, взяла іі до рук.
І пропала.
Цілий день я тільки ходила на кухню за чаєм, бо той всратий кондиціонер не в стані мене зігріти.
І прийшла до тями ввечері на останній сторінці .
Затягнуло мене, як у вир.
А на зустрічі авторка Тамара Горіха Зерня розповідала про реальні історіі з цієї книги, а саме про іі село на Сумщині, яке було заблоковано фізично під час початку війни.
Чоловіки стежками вийшли і доєднались до війська і ТРО, а жінки згуртувалися і носили поїсти стареньким, ділили їжу та ліки.
Пластиночку каптопресу поділили між собою по одній пігулці.
Під час блокади, жодна людина в селі не померла.
Так жінки змогли самоорганізовуватися і вистояти.
А я купила ще « Доцю», яку авторка мені теж підписала і я щаслива, сяду читати.
Шкодую тільки що не купила ще одну книгу « Принцип втручання».
Бо я просто зачарована цією неймовірною жінкою.
Вона має дуже спокійну, мʼяку і дуже сильну енергетику, що поєдналась з нереальним почуттям гумору та силою прожитих літ.
Вона точно Шептуха.))
Всі ми трошки Шептухи.)
Комментариев нет:
Отправить комментарий