Роман Марії Матіос «Солодка Даруся» — це глибока сповідь про людську душу, зранену війною, бідністю та несправедливістю. У творі відкривається доля звичайних людей, які живуть у маленькому гірському селі, але на їхніх плечах лежить тягар цілої епохи. У центрі історії — Даруся, тиха, майже німа героїня, у чиєму мовчанні — біль цілого народу.Письменниця майстерно показує, як великі історичні катаклізми проходять крізь долі простих українців. У творі відчувається жахлива правда про те, що більшість нещасть не прийшли ззовні, а народилися від одного ворога — того, хто віками зневажав українське, нищив мову, волю, віру. Саме його нащадки й сьогодні несуть ту ж саму темну силу.
Особливо промовистим є епізод, коли Вaсилина говорить:
«Міську любий, бо, як надумaю, що нас усіх тут чекає, то й камінь би заплакав. Ти подивися на оцю голоднечу, що забралася в наш край! Скажи мені, Міську срібний, що вони нам можуть зробити доброго і що можуть дати доброго, коли самі мало не голими сраками світять?!»
У цих словах — гіркий народний розум, розпач і тверезість. Це не злоба, а усвідомлення реальності: чужинці, зокрема німці, не були джерелом найбільшого лиха. Матіос показує, що навіть серед ворогів є місце для співчуття й людяності — і що справжній ворог нашого народу має інше обличчя, інший акцент і давню звичку топтати чуже.
«Солодка Даруся» — це не просто історія однієї дівчини. Це історія нашої землі, що крізь біль і приниження зберегла душу. Це твір про те, що правда болить, але вона очищає, а народ, який не забуває свого минулого, — непереможний.
Комментариев нет:
Отправить комментарий