Книжкова країна: Письменники-ювіляри 2023 року

Видатного майстра українського слова Миколу Хвильового ще за життя називали революційним романтиком.

Вітчизняна та зарубіжна преса про творчість Хвильового писала, «…що в нову українську літературу входить визначний письменник, повний масштабних творчих задумів, митець, який має самобутній талант для їхнього здійснення».

Микола Хвильовий в своїх творах описував ту епоху, в якій сам жив, та той ідеал, до якого повинні були прагнути люди.   Центральною темою творчості  полеміста та публіциста була проблема історичного буття України, української культури. Памфлети Хвильового «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) відстоювали національні пріоритети в політиці та культурі, рух України до Європи й закликали позбутися психологічної залежності від Москви, що розглядалось як гарантія відродження української державності.

У прозі Миколи Хвильового яскраво зображена людина 20-30-х років з її складним внутрішнім світом, болючими питаннями, сумнівами й прозріннями, бажанням «прилучити чистий святий романтизм своєї натури до заголеної та брудної правди життя», намаганням протистояти хаосові світу та повернути втрачену гармонію. Його персонажі долають тяжкий шлях вибору, стикаються з тією межею, яку ніколи не можна переступати.

Передчуття страшних сталінських репресій та страждання поневоленого народу України в часи голодомору 1932-1933 рр. підштовхнули письменника до відчайдушного протесту – він пішов із життя, як один з його улюблених героїв, який своєю смертю спробував закликати революцію до милосердя.

За свій короткий творчий шлях зміг створити численну добірку психологічних творів, проте головною роботою автора стала новела «Я (романтика)».

«Я (Романтика)»

У душі головного героя новели відбувається боротьба між добром і злом, гуманізмом і фанатизмом. Він — «чекіст, але і людина», «м’ятежний син», який після найганебнішого злочину проти найдорожчої людини — матері, знищує залишки людяності в собі та морально гине.

«Злочин»

Видання містить три оповідання. У новелі «Легенда» події мають глибоко символічний зміст, йдеться про сільську дівчину Степаниду, яка перетворилася на юнака-месника. Новела «Злочин» заглиблює у внутрішній світ людської душі до скоєння злочину, піднімає проблему злочину і пов’язані з нею проблеми добра і зла. «Шляхетне гніздо» – новела, в якій сатирично викриваються жахіття нового більшовицького режиму.

 «Санаторійна зона»

У повісті «Санаторійна зона» зображено пореволюційне суспільство. Нещодавні будівничі нового життя стають «зайвими людьми», вони відчувають власну несумісність із добою, прірву між ідеалами й дійсністю та лікуються від найрізноманітніших душевних хвороб. Зло, заподіяне головним персонажем повісті задля високої ідеї, знищило його власні життєві сили та врешті призвело до самогубства. Комуністичні ідеали героїв цієї збірки зруйновані, долі вчорашніх романтиків революції понівечені.

 Глибокі роздуми письменника над найболіснішою для всіх часів проблемою співвіднесення особистості й епохи, в якій вона живе, залишаються актуальними і сьогодні.