Письменники-ювіляри 2024 року

 Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...

Навчався майбутній письменник в Ічнянській початковій школі (1888—1893). Закінчив Коростишівську вчительську семінарію.

Літературний процес Васильченко почав 1910 року. Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та інші, пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.

Однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань «Вечеря», «З самого початку», «Божественна Галя», «Над Россю», «Гріх» та інших.

Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати у своїх етюдах «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповіданнях «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» цікавий, поетичний духовний світ дитини. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка».

На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу —

«В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938).

Все реакции: