Осінь в українській поезії зовсім різна. Вона може бути золотою і сонячною, сповненою любові, а може — тривожною, сумною, з передчуттям розлуки. Іноді кілька поетичних рядків передають осінній настрій краще, ніж цілі сторінки прози.
Ми зібрали поезії українських авторів, які особливо тонко відчували цю пору року.
Незвичайна осінь у Лесі Українки постає справжньою царицею, яка вдягається у розкішні шати, намагаючись привернути увагу сонця. Але дні коротшають, холод наближається, і її краса не може зупинити прихід зими.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
«Видиш, брате мій…» — один із найпроникливіших українських поетичних творів. Відліт журавлів стає символом прощання з рідною землею, туги за домом і страху, що повернутися вже не вдасться.
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
У цій поезії осінь тиха, задумлива, трохи самотня. Пливуть хмари, кричить вітер, відлітають птахи, а людина шукає спокою серед навколишньої тиші.
По-осінньому хмари пливуть,
По-осінньому вітер кигиче…
У далеку лаштуючись путь,
Чорна галич злетілась на віче.
Тут осінь має особливий аромат яблук, туману й стиглих плодів. Це поезія про зрілість, мудрість, уміння цінувати прості речі та відчувати красу навколишнього світу.
Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум'яним
Зорюють за одчиненим вікном.
Одна з найкрасивіших поезій про кохання, яке, здавалося б, уже залишилося в минулому. Але приходить осінь, і почуття знову оживають. І раптом стає зрозуміло: любити можна навіть тоді, коли вже не чекаєш на нову любов.
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Мабуть, один із найвідоміших поетичних образів осені в українській літературі. Осінь тут — майстриня, яка розфарбовує дерева, а листя ще просить залишити йому трохи зелені.
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
Це вже зовсім інша осінь — особиста, тривожна, сповнена спогадів про кохання, розлуку та пережиті роки. У Стуса осіння пора стає часом болісних спогадів і роздумів про власне життя.
Середина жовтня, пора надвечір’їв твоїх,
твоїх недовір і невір і осіннього вітру.
І вже половина життя забуваеться. Гріх
уже забувається. Горе і радість нехитра.
Поезія, у якій осіння ніч перетворюється на величну картину зоряного неба. Тут поруч існують думки про смерть і безсмертя, людське життя та його силу.
Осіння ніч. Холодний зорепад.
Предсмертних зорь раптові перелети
І безкінечні розсипи плеяд,
І мертвий пил розбитої комети.
Сучасна осіння поезія про час, який неможливо повернути. День згасає, наближається холод, а людина думає про те, кому розповісти про все пережите.
Цієї ночі, може, сніг впаде
На голих лип сумні дереворити…
Кому повім, як догоряє день,
Якого вже не можна повторити?
У Жадана осінь — це дороги, хмари, люди, які залишають рідні місця, спогади й очікування. Його поезія змушує уважніше придивитися до звичайних речей, за якими часто приховано цілий світ.
Осінь приходить так, ніби вона назовсім,
ніби щось змінює поява її сміховинна.
Ти так серйозно чекаєш щороку на осінь,
наче вона і справді тобі щось винна.
Ці твори дуже різні, але кожен по-своєму передає те, за що ми любимо осінню поезію: її щирість, красу, легкий смуток і здатність повертати нас до найважливіших спогадів.

Комментариев нет:
Отправить комментарий