Сьогодні ми згадуємо Бориса Олійника —
людину-епоху, чиє слово стало крицею для нашої національної культури.
Його життєвий шлях почався на Полтавщині, у Зачепилівці, і з того часу кожен його вірш був просякнутий вірністю рідній землі та батьківським заповітам.
Борис Ілліч належав до тих рідкісних постатей, які ніколи не зраджували своїм принципам: він захищав поетів-шістдесятників у часи цензури, першим розповідав правду про Чорнобильську трагедію та стояв біля витоків закону про
державність української мови.
Для нього не існувало компромісів із совістю, а найвищою мірою людяності завжди залишався образ Матері — тієї самої «сивої ластівки», якій він присвятив свої найпронизливіші рядки.
Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком,-
Сива ластівко,
Сиве сонечко.
Олійник був не просто майстром слова, а речником народного духу, який умів поєднувати високу поезію з активною громадською позицією.
Навіть коли літа вже не мчали, як прудкі лошата, він залишався вірним «дорозі правди невмирущої».
Хоча 30 квітня поет пішов за вічну межу, його голос продовжує звучати в кожній поезії, у кожній пісні та в пам'яті мільйонів українців.
Світла пам'ять великому Митцю, чиє серце завжди билося в унісон з Україною. Схиляємо голови перед велетом нашого слова.
Який пісня поета для вас найулюбленіша?
