Від кріпачок до княгинь – жінки в житті Тараса Шевченка Завдяки емоційній та чутливій натурі Шевченко закохувався часто. Але щоразу доля позбавляла його родинного щастя та кохання, про яке мріяв поет. Однак, були й жінки, які відіграли значну роль у його житті та могли б бути з ним у шлюбі, але не судилось.
Першим коханням Шевченка була Оксана Коваленко, про яку він писав у вірші «Мені тринадцятий минало…». Вона була на три роки молодшою і жила в сусідньому будинку. Проте, у зв'язку з тим, що Шевченко поїхав супроводжувати пана Енгельгардта до Вільно, де й залишився навчатися, їхні долі розійшлися. Після Петербургу та Академії мистецтв, через 14 років вже вільний Тарас повернувся до рідної Кирилівки, але Оксана вже була заміжня. Вона пошлюбилася з кріпаком із сусіднього села і виховувала двох доньок.
Коли Шевченко вперше приїхав до України, він познайомився з донькою генерал-губернатора Малоросії (у роках 1816-1834-му) Миколи Рєпніна і онукою останнього гетьмана України, княжною Варварою Рєпніною. Рєпніна хотіла б бути разом з молодшим від неї Тарасом, натомість Шевченко сприймав її винятково як "сестру": йому лестила увага, спілкування на рівних, але обтяжувала сакралізація та наелектризованість емоцій княжни. Вони підтримували зв'язок все життя, листувалися, княжна сприяла звільненню поета, через багато років побачилися знову, але вже не було якихось особливих сердечних почуттів.
Були у поета і заборонені стосунки. На початку 1840-х років Шевченко гостював у родині поміщика Платона Закревського. Тоді 29-річний поет закохався у 21-річну дружину господаря, проте невдовзі Тарас змушений був залишити гостинну садибу через справи, і зв’язок увірвався. Цій дівчині Шевченко присвятив не один вірш, однак їхні долі більше ніколи не переплітались – у 35-річному віці Закревська померла від туберкульозу.
За деякими джерелами, під час свого першого приїзду в Україну, у рідній Кирилівці поет закохався в доньку місцевого священика Григорія Кошиці – Феодосію. Але батьки були категорично проти одруження своєї доньки з Тарасом, який прийшов свататися на одне з храмових свят. Батьки попівни відмовили йому, а дівчина не змогла піти всупереч їхній волі.
Перебуваючи на 10-річному засланні, Шевченко мав почуття до дружини коменданта Новопетровської фортеці Ганни Ускової. Вони часто прогулювались разом, Шевченко створив шість портретів Ускової, але про їхнє спілкування почали ширитися чутки, які дійшли до чоловіка Ганни. Тому жінка миттєво обірвала свої приятельські стосунки з поетом.
Після помилування 44-річний Шевченко був пригнічений засланням і солдатчиною й відчував себе старим не по роках… Проте, мріяв про дружину. В Нижньому Новгороді він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка здалась йому ідеалом жіночої вроди. Поет допоміг їй влаштуватися до Харківського театру, після чого актриса втекла від нього до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.
Останнім коханням Шевченка була проста дівчина Ликера – служниця його петербурзьких друзів, яка за сприяння поета стала вільною. Він навіть організував навчання для неї, найнявши репетитора. І хоча Ликера мала щонайкепську репутацію, та Шевченко був буквально засліплений і вважав поведінку дівчини наслідком кріпацтва. Та дівчина, незважаючи на те, що вже була заручена з Тарасом, почала непристойно фліртувати зі знайомими поета. За однією з версій, зрадила нареченому з репетиром. Так це чи ні, але Шевченко з нею порвав, а через 3 місяці помер. Лукерія вийшла заміж за перукаря, а після смерті поета не один день провела на могилі колишнього рятівника, каючись в зраді.
4 дні до Дня народження Тараса Григоровича Шевченка Модник та чепурун, який через вбрання популяризував українську культуруУ часи Шевченка для кожного прошарку населення існував свій чіткий зовнішній образ, якому в залежності від майнового та родового статусу відповідав певний костюм: вбрання простого народу та привілейованих верств, міський та сільський одяг.
То ж не дивно, що Шевченко, коли перебував у Петербурзі та був уже знаний у світських колах, почав одягатись згідно з модою ХІХ сторіччя. «Костюм з лацканами, прямі штани, обов’язково, краватка. Метелика він не носив. До речі, під час першого приїду до України з Петербурга він був ще без вусів. Тобто образ вусатого дядька похилого віку у вишиванці — це образ Шевченка вже після заслання. До заслання це була життєрадісна молода людина», – зазначають дослідники життя та творчості Кобзаря.
Товариш Тараса, художник Іван Сошенко у своїх спогадах навіть зазначав, що, «познайомившись зі світськими людьми і роз'їжджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на «comme il faut» (належним чином).
Досі немає конкретних відповідей щодо його улюбленого елементу гардеробу, втім відомо: з першого гонорару за картину Тарас Шевченко придбав собі дороге взуття.
Кобзар регулярно витрачав гроші, щоб підтримувати образ денді: мав хороші костюми, зокрема парусинові, носив циліндр. Одного разу купив собі з гонорару єнотову шубу, іншого – гумового плаща-макінтоша.
Дехто із сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, одягав модні сорочки та краватки. Більше того, схоже, що поет носив і золоті запонки. Посмертний опис речей Тараса Шевченка, які знаходилися в приміщенні Академії мистецтв, це лише підтверджує. Цікавий факт - окрім всього іншого майна, там були навіть китайські туфлі.
А от у традиційне вбрання він одягався лише для світлин, аби відповідати тогочасним настроям, себто ідеям романтизму — мистецького напрямку, що популяризував повернення до витоків та збереження національної спадщини.
Коли Тарас Шевченко надягав одночасно модний міський костюм і селянську смушкову шапку з кожухом, це просто шокувало оточуючих, адже поєднувати одяг різних станів було неприйнято.
Фактично, Шевченко зробив спробу презентації народного одягу в урбаністичному середовищі. Він своїм зовнішнім виглядом не лише ламав соціальні правила та стереотипи, а й кидав виклик суспільній думці, відкрито демонструючи себе як українця за допомогою одягу. Чому він це робив? Бо власне самоусвідомлення вимагало від нього культурного єднання зі своїм народом, позначення себе з ним одними маркерами.
Саме Шевченко розпочав моду на національні риси в одязі серед українських письменників, він був також одним із перших, хто почав фотографуватися в народному одязі.
Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти
