Павло Григорович Тичина - видатний український поет, перекладач, публіцист і державний діяч. В історію літератури він увійшов як поет-новатор, творець унікального стилю «кларнетизму», у якому слово звучить, мов музика.
Він народився 23 січня 1891 року і став одним із найяскравіших українських поетів ХХ століття. Тичина з дитинства захоплювався музикою, співав у хорі та грав на інструментах. Саме тому його поезія така мелодійна. Недарма перша збірка поета має назву «Сонячні кларнети»(1918). Вона була сповнена віри в життя, людину та рідний народ. Саме ця книга поставила 27-річного поета поруч із митцями українського відродження.
Попри розмаїття тем і жанрів, поезія Тичини надзвичайно цілісна. У центрі його творчості любов до України, її мови, культури та народу.
Поет написав 15 поем, серед яких особливе місце посідає поема-симфонія «Сковорода» - глибокий твір про духовні пошуки, внутрішню гармонію та шлях до істини. Її називають лебединою піснею Павла Тичини й водночас книгою всього його життя.
Життя поета було непростим. Упродовж багатьох років він зазнавав тиску з боку влади, що вплинуло на його творчість. У часи антиукраїнської політики Тичина був змушений писати твори в так званому «партійно витриманому» стилі.
Павло Тичина був надзвичайно освіченою людиною: знав понад 20 іноземних мов, займався самоосвітою, перекладав твори світової літератури та писав наукові праці про Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка та інших.
Постать Павла Тичини - це приклад складної, але величної долі митця, який навіть у непростих умовах зберіг любов до українського слова.
