Читаємо Лесю

 

25 лютого - день народження однієї з найвідоміших українок усіх часів – письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки, піонерки українського феміністичного руху в країні Лесі Українки.

Про Україну

Do (Гімн. Grave)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

Леся Українка

Всеукраїнський тиждень дитячого читання

 

Шановні друзі! Наближається найголовніше читацьке свято року – Всеукраїнський тиждень дитячого читання! А найкращою підготовкою до свята читання є… читання! Точніше цілий читацький марафон. Тож приготуйте улюблену книгу, яка надихає – вас або когось, – і розкажіть про неї всім!

Та спершу обов’язково ознайомтеся із правилами: https://chl.kiev.ua/Default.aspx?id=11487

"Душа - як вічна українська пісня, З усіх країв додому нас вела…" (Микола Сингаївський).

 

22 лютого день пам'яті Миколи Сингаївського - відомого українського поета, перекладача, публіциста, автора слів славнозвісної пісні "Чорнобривці", лавреата численних літературних премій (1936-2013).

"Скажу про один жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це - пісня. Вона володіє мною з дитинства, з юнацьких років. Я був гармоністом на сільських празникових гуляннях, гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою.", - Микола Сингаївський.

"Життя моє без пісні - не життя,

Без неї я себе не уявляю…" (Микола Сингаївський)

Народився Микола Сингаївський в с.Шатрище на Житомирщині. Школу закінчив у м.Коростень. "В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички - так їх називають на Поліссі - б’ють тут з-під кожного пагорбка. Звідси витоки моєї творчості.". Ще навчаючись в школі, друкувався в районній і обласній газетах. Школярем Микола вітав депутата поета Максима Рильського, який приїздив до Житомира. Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів Миколи Сингаївського з напутнім словом Максима Рильського. "Вчився і працював, пізніше працював і вчився, - все життя я десь працював. В дитинстві ми були пастухами, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля.", - говорив Микола Сингаївський.

Навчався він на філологічному факультеті Київського університету ім.Т,Шевченка. З 5-го курсу університету його відрахували, але допоміг Максим Рильський, і студент Микола Сингаївський закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював завідувачем відділу поезії газети "Літературна Україна", в журналі "Ранок", головним редактором журналу "Піонерія". У 1958 р. вийшла перша збірка поета для дітей "Жива криничка". Схвально про неї відгукнувся Михайло Стельмах.

За шістдесят років творчої діяльності побачило світ у різних жанрах понад сімдесят п’ять книжок Миколи Сингаївського. З них - значна частина для дітей. За твори для дітей і юнацтва М.Сингаївський став лавреатом премій імені Лесі Українки і імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли до читанок, шкільних підручників. Письменником, сценаристом і перекладачем був старший на сім років брат - Петро Сингаївський.

Ще студентом Микола Сингаївський вперше потрапив до Франції. У Парижі він побачив величезну клумбу з різними квітами, осадженими чорнобривцями. Це справило на нього величезне враження - це ж були квіти його рідної землі. Саме там, у Франції, і були написані перші рядки славнозвісних "Чорнобривців". Натоді він дружив з композитором Володимиром Верменичем, з яким вони пізніше створили кілька пісень. Микола Сингаївський, повернувшись з Франції і розповів про свій задум пісні про матір і чорнобривці композитору. А у нього вже була мелодія. Так з'явилися невмирущі "Чорнобривці". То був 1957 рік.

Пісня вперше прозвучала в шістдесятому році. Це сталося в Київській філармонії на творчому вечорі видатного співака Костянтина Огнєвого. Співак згадував, як прозвучала пісня в Канаді: "Літня естрада. Сила-силенна народу. І починаю я співати про чорнобривці. На другому куплеті дивлюсь, із задніх лавиць піднімаються люди і виходять, просто-таки вибігають. Мені аж холод по серцю війнув. Однак за кілька хвилин всі ті люди повертаються і несуть оберемками квіти, чорнобривці. І поки я доспівав, то вся сцена була в тих чорнобривцях.".

Багато мелодій, написаних композиторами на вірші Миколи Сингаївського, знайшли дорогу до сердець слухачів.

У 2013 р. було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Миколи Сингаївського.

День рідної мови

 

Сьогодні, 21 лютого, світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови.

Цей день був встановлений у листопаді 1999 року на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Історія обрання саме цього дня, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше ніж 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.

Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.

Варто нагадати, що згідно зі статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова». Але в Україні є також і мови, які знаходяться на межі зникнення: зокрема, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.

Українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Вчені запевняють, що найближчою генеалогічно до української мови є білоруська. Ці дві мови мають 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і словацька (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). Якщо ж говорити про фонетичні та граматичні риси, то найбільше спільних рис в української з верхньолужицькою та білоруською (29 спільних рис), нижньолужицькою (27 рис), чеською та словацькою (23). З російською мовою таких спільних рис лише 11.

В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один із яких – кличний.

Понад те, українська мова – одна із найбільш вокальних та милозвучних у світі, вона є однією із найдавніших на нашому континенті й має чимало говірок.

В нашій країні рідній мові присвячене свято – День української писемності та мови, яке щороку відзначається 27 жовтня, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

20 лютого 2025року виповнюється 120 років від дня народження Уласа Самчука (1905-1987)

 

20 лютого 2025року виповнюється 120 років від дня народження Уласа Самчука (1905-1987)--

-українського письменника, публіциста, журналіста, одного із представників літератури 20 століття, відомого своєю тематикою та глибоким відображенням історичних подій,відкривший світові ще зовсім невідому Україну.

Перу автора належать 16 романів, низка повістей, оповідань і статей. Світову славу письменникові приніс роман-трилогія «Волинь». Це історичний твір, одним з основних мотивів якого є роздуми про патріотизм, жертву та національну самосвідомість. Улас Самчук активно працював в еміграції в Канаді, де був одним з основних пропагандистів української культури і мови. Сам митець у передмові до одного із своїх творів писав:

..."Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом.

Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного"

Державний герб України

 

З найдавніших часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих з першого століття нашої ери. Символ відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, в українських землях з II ст. Існує близько трьох десятків теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу і т.д.).

За часів Київської Русі тризуб був родовими знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

За матеріалами енциклопедії: Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договорів з візантійцями мали свої печатки з тризубом. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.

За посиланням на вас чекає більше інформації про Герб України, майстер-клас з виготовлення герба та

мультик «Тризуб. Легенди України»

https://youtube.com/watch?v=m3n70kgNIgw&feature=share

https://youtube.com/watch?v=r0Pw7Ikg0JI&feature=shared

https://youtube.com/watch?v=mGhpVpzjwqU&feature=share

Як державний символ - Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року.

20 лютого – День пам'яті Героїв Небесної сотні.

 

20 лютого – День пам'яті Героїв Небесної сотні.

Щорічно у цей день ми згадуюємо учасників Революції гідності 2013–2014 років та вшановуємо пам’ять загиблих, які поклали свої життя у боротьбі за незалежність, демократію та європейський вибір нашої країни.

Революція гідності є однією з наймасштабніших подій у новітній історії України, результатом якої стало повалення корумпованого режиму проросійського президента Віктора Януковича та відновлення європейського курсу розвитку України.

Як це було?

https://youtube.com/watch?v=bMiCfrUNlz0&feature=share

Однак у боротьбі за права людини та громадянина, демократію і свободу українці й досі платять непомірну ціну, захищаючи свою Батьківщину від ненависного ворога.

І ми не маємо права опускати руки, адже їх не опустили ті, хто були до нас.

В цей день ми вклоняємося Героям, які під час Революції Гідності без зброї в руках змінили майбутній курс нашої держави.

Ми гідні бути вільними!

Віримо у Збройні Сили України!

Допомагаємо і наближаємо нашу Перемогу!

Календар на лютий.

 

Його творчість у школі вивчали побіжно

 

Його творчість у школі вивчали побіжно. Його літературна праця не посідала в нашій уяві такого помітного місця, як Тараса Шевченка, Лесі Українки чи Івана Франка, хоча саме під впливом Шевченкових поезій він почав писати українською, знався з Лесею та її родиною, а Франко відгукувався про нього: «Се просто благотворно – смакувати духовні плоди такого поета». Хтось досі пам’ятає «Колискову» з «Вечірньої казки» («Тихесенький вечір на землю спадає…»), а хтось неодмінно пригадає «Ельдорадо», що в 90-х лунало у виконанні культового тоді рок-гурту «Кому Вниз». Та й досі далеко не всім відомо, що тексти цих пісень належать перу видатного уродженця Полтавщини Володимира Самійленка.

Володимир Самійленко народився 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці. Його біографія нагадує сюжет романтичної драми: батько—поміщик Іван Лисевич, мати—колишня кріпачка Олександра Самійленко. Після народження сина Лисевич одружився з іншою, а хлопчика взяв на виховання приятель родини Олексій Трохимівський. Дитинство Володі минало на хуторі Михайлівна, де мати служила управителькою панського маєтку. Хлопець ріс серед природи, а його першим учителем став місцевий дяк.

Згодом він навчався в Миргороді, а у 1875 році вступив до Полтавської гімназії. У дев’ятих класах, коли хлопець уже мав право обирати додаткові предмети, його пристрасть до літератури стала очевидною: Самійленко вивчав античну літературу, перекладав твори Вергілія, Горація, Овідія, а ще пробував писати власні вірші.

Після гімназії Володимир вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Це були роки формування не лише його літературного таланту, а й світогляду. Він долучився до літературно-мистецького гуртка «Плеяда», де познайомився з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком. Молодий Самійленко почав не лише писати власні поезії, а й активно перекладати світову класику українською мовою. Його заслуги в цій справі важко переоцінити: він переклав Данте, Бомарше, Мольєра, Беранже, а загалом за життя опанував дев’ять мов.

Щоправда, студентські роки були для нього не лише часом злетів. Самійленко мав проблеми зі здоров’ям, які постійно заважали йому працювати й навчатися. Через це він закінчив університет лише через шість років, у 1890-му.

Самійленко почав писати ще під час навчання, але публікувати твори в Російській імперії було непросто. Його поезії часто забороняли через жорстку царську цензуру. Тому він співпрацював із галицькими виданнями—«Зорею», «Літературно-науковим вісником», «Правдою». У цих виданнях друкувалися його поезії, наповнені патріотизмом і любов’ю до України. Він писав про безправність українців у Російській імперії, про фальшивих патріотів, які кричать про любов до Батьківщини, але насправді не роблять нічого для її блага.

Одним із найпотужніших творів Самійленка стала поезія «Ельдорадо», де він із сарказмом висміяв тих, хто марить чужими землями, замість будувати власну державу. Саме цей твір у 1990-х отримав нове життя у виконанні рок-гурту «Кому Вниз». А ще є його поема «Українська мова», у якій поет порівнює рідну мову з діамантом, закликаючи берегти її.

Письменницька кар’єра не приносила Самійленку достатнього заробітку. Він змушений був працювати телеграфістом, редактором, нотаріусом, щоб утримувати сім’ю. У 1896 році він одружився з Ольгою Орешко-Якименко, і в них народилося четверо дітей. Але життя не було до нього милосердним: двоє синів померли ще в дитинстві, а після смерті дружини він втратив і двох доньок.

У 1917 році Самійленко підтримав українську революцію й працював у різних міністерствах УНР. Але після поразки українських сил він, як і багато інших діячів, опинився у злиднях. Його здоров’я погіршилося, він бідував, намагався заробляти перекладами. Наприкінці життя хворого поета прихистила дружина колишнього редактора газети «Рада» Віра Матушевська.

Самійленко помер 12 серпня 1925 року в Боярці на Київщині. Йому було лише 61. Його похорон пройшов майже непомітно—на могилу прийшли одиниці. Але згодом це місце стало осередком пам’яті про одного з найяскравіших українських поетів кінця XIX—початку XX століття.

5 лютого – день пам’яті Надії Білокінь

 

5 лютого – день пам’яті Надії Білокінь, жінки, яка перетворила звичайне село Петриківку на світову мистецьку перлину. Її пензлик не просто прикрашав хати, а зберігав та примножував унікальне українське мистецтво, яке сьогодні знають у всьому світі.

Народжена у бідній селянській родині, Надія Аврамівна не мала можливості здобути освіту, але ще з 12 років почала прикрашати хати петриківським розписом. Квіти, гілочки, птахи – її малюнки стали настільки популярними, що їх розкуповували на базарі та замовляли навіть у сусідніх губерніях.

Її улюбленими мотивами були букети квітів – у горщиках чи без них, з листям і бутонами. Особливу увагу майстриня приділяла техніці, використовуючи пензлики з котячої шерсті, які дозволяли створювати тонкі і ніжні деталі.

Попри всі життєві випробування, у 1936 році її роботи потрапили на виставки в Києві та Москві, а пізніше – навіть на Декаду українського мистецтва. У 1962 році вона стала членом Спілки художників України.

Роботи Білокінь зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва та в приватних колекціях по всьому світу. Вона не просто малювала – вона зберегла і популяризувала українську культуру, яка пережила віки.

Всесвітній день читання вголос

 Щорічно у першу середу лютого світ відзначає цікаве книжкове свято – Всесвітній день читання вголос. Подію започаткував міжнародний освітній проєкт «LitWorld» у 2010 році. Цей особливий день має за мету заохочення людства, а найбільше – молодого покоління, до читання книг. Крім того, свято надихає більше читати, спонукає до спілкування та обговорення прочитаного з родиною та друзями.

Читання — це не тільки прекрасний спосіб проведення дозвілля, а й чудовий спосіб підвищити рівень інтелекту, покращити пам’ять та розвинути гнучкість мислення.

книги_ювіляри2025

 

Ювілей книги — це відмінний привід познайомитися з твором літературного мистецтва або можливість знову пережити забуті історії.

135 років з часу написання Лесею Українкою вірша «Contra spemspero», казок «Біда навчить», «Лелія» (1890).

«Contra spem spero!» (з лат. Без надії сподіваюсь!) ‒ життєствердний вірш Лесі Українки, творче кредо поетеси, у якому звучить заклик до переборення труднощів на шляхах життя і боротьби.

Головна думка казки Лесі Українки «Біда навчить» - мудрим ніхто не народився, а навчився. Цей твір вчить не лінуватися, а працювати, не бути байдужим та сварливим, багато вчитися.

Казка «Лелія» - розповідь про хворого хлопчика та царицю ельфів – Лелію, яка знайомить його із чарівним світом квітів та деталями панського і селянського побуту. Казка навчає цінувати красу, жити в злагоді з природою, не боятися труднощів, сумлінно працювати, вміти почувати себе щасливим.

Казка «Лелія» https://xn--80aaukc.xn--j1amh/lelija.html

135 років з часу публікації казки Івана Франка «Лис Микита» (1890)

Неперевершена сатирична поема-казка класика української літератури Івана Франка. Письменник майстерно замалював у образах і пригодах звірів соціально-побутові реалії західноукраїнського суспільства наприкінці 19-го - на початку 20-го століть. І все це з неповторним національним колоритом та глибокою моральною ідеєю. Головний герой твору розсудливий, запасливий, відважний, хитрий, підступний та шахраюватий персонаж, схильний поглузувати з ворогів, безоглядно дошкуляючи їм різними капостями.

135 років з часу публікації п’єси Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890)

Сюжет драми взятий Старицьким М.П. з народної пісні і народного переказу про Марусю Чурай. В первісній редакції, створеній десь біля 1885 р. драма й була названа іменем героїні переказу. Виставляти цю п’єсу цензура заборонила. П’єса Старицького в новій редакції під назвою «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» у 1887 році почала свій славний шлях на українській сцені. Вперше її було надруковано в 1890 році у збірці п’єс М.П. Старицького.