Тим, хто врятував світ

14 грудня- день вшанування памяті ліквідаторів аварії на ЧАЕС

Я должна была сказать сыну правду! О том, что история Чернобыля не только о героизме, она о и преступлении. Не только о героях, но и о преступниках. О преступной системе, которая, как выяснилось теперь, после вскрытия архивов, имела огромные знания о том, что и как может атом, когда он становится не мирным

Мама мне в пятом классе уже подарила книгу о шеренге номер 1. О пожарных, которые в ночь аварии были подняты по тревоге и прибыли на ЧАЭС первыми. На обложке книги молодой лейтенант Владимир Правик. Он заглянул в разлом стены 4-го энергоблока. Оценил обстановку и успел об этом доложить. С теми техническими средствами, которые были у стандартного пожарного расчета, они были бессильны повлиять на ситуацию на 4-м энергоблоке в момент аварии. Разведка стоила молодому лейтенанту смертельной дозы облучения.

Уже намного позже, будучи взрослой, я встретилась с мамой своего Героя. Спасибо Христине Стебельськой, что поддержала тогда - мы сделали фильм "Сердце матери". Записали интервью с мамой Правика. Маленькая, хрупкая, невероятно сильная женщина. Много лет работала медсестрой. Именно поэтому ей единственной позволили остаться в отделении и ухаживать за сыном. Говорила ему: "Володя, будешь жить". А сама понимала, что нет. Рассказывала: "Забегу в уголок, плачу, а потом все - собралась, иду к нему". И он до последнего верил, что будет жить. Хотя на тот момент ушли уже несколько ребят, которые в этом же отделении лежали. Это был ожоговый центр в Москве. Их туда сразу перевезли.

Мне потом намного позже объяснили, какой это был Поступок. Под кожу ребят вплавились частички битума, графита, фонящие радиацией. Находиться с ними было небезопасно.

Володина Мама рассказала, что в последний день к нему пропустили одноклассника. Они говорили. И вдруг Владимир так даже приподнялся и говорит ему: "А ты знаешь - мне Героя дадут!" И упал. И все. Это были его последние слова. Так она нам рассказывала. У меня и сейчас есть эта запись.

Ему дали звание Героя Советского Союза, посмертно.

Буквально в прошлом году я показывала сыну зал, где фотографии пожарных шеренги номер один в Славутиче.

- Рома, наши герои...

А экскурсовод строго перебила.

- Герои? Сожгли мальчишек... Бессмысленно сожгли. Герои - это сотрудники станции, они в ту страшную ночь сделали все, чтобы отрезать четвертый энергоблок от трех остальных. Многих из них уже нет в живых. Но их имена не звучат на поминальных мероприятиях, - сказала экскурсовод.

Я видела Ромины глаза.

Я должна была объясниться за все, что говорила ему еще до того, как мы вошли в зал музея.

И должна была сказать правду! О том, что эта история не только о героизме, она о и преступлении. Не только о героях, но и о преступниках.

О преступной системе, которая, как выяснилось теперь, после вскрытия архивов, имела огромные знания о том, что и как может атом, когда он становится не мирным. Испытания в Семипалатинске, на Тоцком полигоне. Как много они знали! Этих знаний вполне было достаточно, чтобы оценить, что произошло на ЧАЭС 26 апреля. Чтобы понимать, что приезда пожарных, у которых даже не было специальных средств защиты, нельзя было даже допустить!

Лейтенант Владимир Правик был готов совершить подвиг. К подвигу готовили миллионы советских школьников, студентов.

И я сказала сыну, что ни тогда, ни сейчас я все равно не приму то, что подвиг и посмертное звание для человека должны быть важнее собственной жизни. Бояться за жизнь не стыдно, не стыдно быть осторожным. Не нужно быть безрассудным, безрассудство и подвиг - это разные измерения.

И я всегда буду жестко против любой пропаганды, которая во имя любой из идей будет готовить людей умереть. Я за то, чтобы дети понимали, нужно жить во имя. Подвиг должен иметь смысл!

В зоне отчуждения познакомилась с сотрудниками экологического центра, с Денисом Вишневским. То, что сделали и делают они, - подвиг, огромный подвиг. Облучаясь в радиоактивной зоне, они наладили в ней эффективный мониторинг фона. Вся зона под контролем. Под датчиками. Это значит, что если вдруг пожар или ЧП, они точно будут знать обстановку. И надеюсь, их не заставят замолчать, чтобы не было паники, как заставили молчать всех в 1986 году.

Они накопили огромные знания, которые позволят смоделировать прогноз для территорий, если что. Если вдруг, например, у последователей идеи, что человек рожден, чтобы умереть ради подвига, в прекрасной Северной Корее окончательно рванет крышу. Ну или у других последователей...

Простите, если показалось, что этим текстом бросила тень на светлую память шеренги номер один. Нет. Они - Герои. Наши Герои. И лейтенант Владимир Правик. Не каждый бы смог, если говорить по-честному.

И когда он лежал в ожоговом центре, говорила его мама, не было ни стона, ни слез, ни паники. А ведь им было очень и очень больно, обожженным и облученным пожарным! Помню. С огромной любовью в сердце. Скорблю.

Вечная память! Ликвидаторам, пожарным, ушедшим сотрудникам ЧАЭС, полиции, ученым, радиоэкологам, взрослым, детям, заболевшим от последствий аварии! Вечная светлая память!

Українські звичаї - душа народу

Споконвіку було трепетним ставлення до традицій. Навіть після прийняття християнства українці зберегли багато своїх народних стародавніх звичаїв, тільки об’єднавши їх з релігійними. І сьогодні, через тисячі років, вже непросто виявити грань, де в українських звичаях закінчується стародавня культура, а де починається християнська.

Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу.

Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в його історичному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї , як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .

В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу.

Дітям про СНІД

Вся неправда про ВІЛ/СНІД: розвінчуємо популярні міфи

Чи можна заразитись ВІЛ/СНІДом через сидіння унітазу, оральний секс, салат, який приготувала ВІЛ-інфікована подруга? Відповіді – ниже. А ще – інформація про те, як захистити себе.

Найпопулярніші міфи про ВІЛ/СНІД

• ВІЛ передається при поцілунку, кашлі і чханні – МІФ

Слина, мокротиння, сльози, піт, сеча, блювотні маси не можуть стати причиною зараження ВІЛ. Так само абсолютно безпечними є обійми і рукостискання.

• Можна заразитись вірусом через побутові предмети - посуд, одяг, телефон, унітаз і т.д. – МІФ

Це неможливо так само, як і зараження через їжу, яку приготувала ВІЛ-інфікована людина.

• ВІЛ можна підхопити через укуси комах. – МІФ

Комарі, мухи, клопи, воші не можуть переносити вірус імунодефіциту.

• ВІЛом можна заразитись через шерсть кішки, укус собаки чи контакті з дикою твариною. – МІФ

Тварини не можуть переносити вірус імунодефіциту.

• Анальний секс не може бути причиною зараження. – МІФ

Будь-який сексуальний контакт без презервативу (анальний, вагінальний, оральний) може стати причиною зараження.

• ВІЛом не можна заразитись в салонах краси. – МІФ

Будь-які інструменти, які багаторазово використовують для ін’єкцій, пірсингу, татуювання, можуть стати причиною інфікування. Переконайтеся, що майстер простерилізував інструменти.

• ВІЛ не передається від матері до дитини. – МІФ

ВІЛ передається під час вагітності та пологів, під час грудного вигодовування від ВІЛ-інфікованої жінки до дитини, якщо не вживати профілактичні засоби.

Як виявити ВІЛ

ВІЛ неможливо визначити за зовнішнім виглядом. Фахівці стверджують, що кожна друга ВІЛ-інфікована людина не здогадується про свою хворобу. Від моменту зараження ВІЛом до вираження симптомів СНІДу може пройти понад 10 років. Виявити проблему може лише спеціальний аналіз крові на ВІЛ.

Результати аналізу можуть бути позитивними (ВІЛ-позитивний статус, що означає наявність вірусу імунодефіциту в організмі) або негативними (ВІЛ-негативний статус, антитіл до ВІЛ не виявлено). Однак навіть при негативному статусі слід пам’ятати про «період вікна» - час з моменту інфікування до можливості виявити вірус становить 3-6 місяців. Тому лікарі рекомендують зробити повторний аналіз через 3 і 6 місяців після можливого зараження.

Як захистити себе від ВІЛ/СНІДу

Найчастіше – у понад 70% випадків - ВІЛ в Україні передається статевим шляхом. Тому фахівці рекомендують використовувати презервативи, утримуватись від сексуальних контактів з незнайомими партнерами, а маючи постійного партнера, зберігати вірність.

Вірусом імунодефіциту можна заразитись через кров, тому дуже важливо, щоб для ін’єкцій використовувались лише одноразові стерильні шприци і голки, а інструменти для пірсингу, татуювань, манікюру тощо – стерилізувались.

ВІЛ також передається від матері до дитини під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. В цьому випадку лікарі проводять антиретровірусне лікування матері під час вагітності та пологів, призначають кесарів розтин та рекомендують штучне вигодовування.

ВІЛ і СНІД – в чому різниця

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини. Він вражає і поступово знищує клітини імунної системи людини, які захищають організм від інфекцій. ВІЛ призводить до розвитку СНІДу впродовж 8-10 років. При належному лікуванні цей процес може бути значно довшим.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту. Комплекс захворювань, які розвиваються внаслідок руйнування вірусом (ВІЛ) імунної системи.