Кожен українець з дитинства, мабуть, пам’ятає ці перші рядки чи не найвеселішої української поеми «Енеїда», автором якої є Іван Петрович Котляревський. Його твори дійсно безсмертні: «Енеїда» Котляревського залишається енциклопедією українського побуту XVIII ст., а п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» упродовж двохсот років не сходять з театральної сцени, вражаючи глядача актуальністю текстів.
Теза російської пропаганди 2014-2015 рр. про те, що немає української нації і мови (є “ополячений діалект” російської мови, а “українці” – це “малороси”), був спростований ще наприкінці 18 століття, коли у 1798 році в Петербурзі вийшли три перші частини “Енеїди” Котляревського. Більш ніж 200 років тому завдяки літературному подвигу Івана Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову.
Друзі, саме у цей день 1838 року зупинилося серце видатного письменника Івана Котляревського. Він помер, як пишуть історики, «о другій годині по обіді».
Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах»
Основоположник української літератури, судячи з розповідей сучасників, що дійшли крізь століття, був людиною цікавою в спілкуванні, з блискучим почуттям гумору. Люди, які знали Котляревського, казали, що він міг розповідати про звичайні речі дуже смішно, але сам при цьому навіть не посміхався.
Стиль життя поета досить часто порівнюють з долею Григорія Сковороди. Обидва знакових для України письменника всіма можливими способами намагалися уникнути контакту з владою. Однак, якщо Сковороду часто називають першим українським мандрівним філософом, то Котляревський все своє життя прожив у рідній Полтаві.
Котляревський, визнаний як фундатор сучасної української літератури, був дуже різним, що відбилося на його долі. Духовна семінарія, невдале кохання, військова кар’єра, чиновницька служба, товариство масонів, директорство у будинку виховання дітей, мистецтво, затяте холостяцтво, театральне життя та вишуканий гумор, від якого шаленіла тодішня інтелектуальна еліта – все це про нього. Але передусім Котляревський – це початок справжнього культурного спротиву Російській імперії. Не даремно у часи національного відродження ХІХ століття його ім’я для вітчизняних діячів значило дуже багато, а Тарас Шевченко писав про нього: "Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!"
