Сьогодні в Україні День пам’яті захисників Донецького аеропорту – легендарних «кіборгів»

 

На межі людських можливостей, під численними обстрілами та облогами ворога «кіборги» до останнього утримували цей стратегічний об’єкт. Ці герої довели всьому світу, що українські воїни сильніші за бетон, а найбільш неприступною фортецею є їхня незламна воля до боротьби за Україну. Їхня історія – про велику відвагу, честь і гідність. Історія, яку не можна забувати. Світла пам'ять героям!

книги_ювіляри2025

 

Друзі! До вашої уваги книги-ювіляри 2025 року. Це книги, що йдуть крізь віки, книги, що витримали випробування часом, та несуть свою мудрість людям. Цим книгам призначено було пережити століття, стати справжніми шедеврами, що покликані відображати великий літопис - Життя.

Микола Гоголь «Тарас Бульба» (1835)

«Тарас Бульба» - історична повість Миколи Гоголя, в якій художньо узагальнено події, що відбувалися на українських землях за часів існування Запорозької Січі. На прикладах головного героя твору Тараса Бульби та інших персонажів автору вдалося переконливо показати незламність українських козаків у боротьбі за свободу рідного народу. Мужні козаки, сповнені патріотичного запалу, відчайдушної сміливості й готовності до самозречення у боротьбі за свободу рідного краю. Автор описує спосіб життя, побут, закони та взаємовідносини у козацькому таборі, а також порушує проблеми вірності й зради, адже людина завжди стоїть перед вибором і сама творить своє майбутнє.

Миколи Гоголя «Вій» (1835)

Повість «Вій» — містична історія про нечисту силу, що увійшла до золотого фонду світової літератури. Хома Брут, учень київської бурси, вирушає на канікули разом зі своїми друзями Халявою та Тиберієм Горобцем. Але зустріч із відьмою перетворює відпочинок на боротьбу за власні життя і душу. Дивом перемігши нечисту силу, Хома повертається до Києва. І одразу дізнається, що померла молода панночка (відьма), яка заповідала, щоб саме Хома відспівував її. Чи зможе бурсак остаточно перемогти нечисту силу? Або ж темрява завжди отримує тих, кого обрала?

Григорій Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці» (1835)

Дія соціально-побутової комедії «Сватання на Гончарівці» відбувається на Харківщині, у селі Гончарівка. Одарка Шкурат свариться зі своїм чоловіком Прокопом, бо той п'є. Невдовзі до них підходить Кандзюба і пропонує посватати їхню доньку Улянку за свого сина Стецька. Спочатку Одарка з чоловіком проти — бо всі знають, що в Стецька немає клепки в голові. Але зважаючи на його багатство, погоджуються. Сама ж Улянка проти такого шлюбу, бо їй подобається Олексій, але він кріпак. Олексій розуміє, що Уляну хочуть силою видати заміж за дурня й б'є Стецька, щоб той відмовився від дівчини, та Стецько не погоджується, бо дуже боїться свого батька. За допомогою хитрощів Олексійового дядька Уляна одружується з Олексієм, а Стецькові дають гарбуза.

письменники_ювіляри2025

 

Сьогодні в Україні відзначається 90-річчя від дня народження великого поета, полум’яного журналіста, волелюбної людини, непересічної особистості – Василя Андрійовича Симоненка. Коротке, сповнене щасливих і трагічних миттєвостей життя прожив Симоненко, але залишив яскравий слід в українській культурній спадщині.

Біографія поета доволі проста і коротка. Народився 8 січня 1935 року в селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Ще в шкільні роки проявився талант поета – Василь неодноразово писав вірші до стінної газети.

Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Отримавши диплом журналіста у 1957 році, Василь Андрійович працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957-1960), «Молодь Черкащини»(1960-1963) та власним кореспондентом «Робітнича газета». Але найвищу насолоду йому приносило написання віршів, казок для дітей.

Весною 1960 року в Києві було організовано Клуб творчої молоді, куди входили такі видатні особистості, як Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Віграновський та інші. Василь Симоненко став душею Клубу. Із задоволенням він брав участь у літературних вечорах та творчих дискусіях, що проводилися в різних куточках України, читав свої поезії, вів просвітницьку діяльність.

Протягом короткого але яскравого, як удар блискавки, життя Василь Симоненко написав поезiï, новели, статті, казки, провiдною темою яких є безмежна віддана любов до рiдноï землі. Але за його життя вийшли лише збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон (1963). Його твори забороняли видавати.

Великої популярності набули самвидавні вірші Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х років. Ця поезія була сатирою на радянський лад. Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Самвидавна поезія письменника в Україні лише в незначній частині була опублікована у сфальшованому вигляді, але поширилася за кордоном і була опублікована у журналі «Сучасність» (1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965, 1973). Ця невеличка книжечка мала ефект бомби. Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі.

У 1962 році Василь Андрійович Симоненко став членом Спілки письменників України, мріяв і планував вступити до аспiрантури Iнституту лiтератури АН УРСР. Але не судилося.

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). Згодом висловлювалися різні непідтверджені версії, що нібито це була провокація КДБ. Саме після цієї «зустрічі з владою» в Симоненка почалися проблеми з нирками, що й стали причиною смерті. Помер 14 грудня 1963 року в 28-річному віці.

По смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966), збірку новел «Вино з троянд» (1965) та книгу «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985).

У 1965 році Симоненка висунули на Шевченківську премію. Однак, Симоненко отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.

Казка «Подорож у країну Навпаки»

http://abetka.ukrlife.org/navpaky.htm

Джеральд Малколм Даррел

 

Джеральд Малколм Даррел відомий як письменник-анімаліст. Народився в 1925 році в місті Джамшедпурі (Індія). В 1928 році його сім'я повернулася до Англії, в 1933 році переїхала на континент, а 1935 року оселилася на острові Корфу. Тут у десятилітнього підлітка Джеральда зародилася любов до тварин. Він наповнив будинок чотириногими й пернатими вихованцями, вступаючи в нескінченні конфлікти з близькими родичами, які протестували проти того, щоб з ними поряд жили жаби, змії, пацюки та ворони. Джеральд зрозумів, що більшість людей не вміють «бачити» тварину, збагнув, що їх цьому треба вчити.

Сильне враження справила на Даррелла експедиція до Західної Африки. Після повернення до Європи він відчув потребу розповісти про неї. Так з'явилася його перша літературна спроба, невеличка книжка «Перевантажений ковчег». Книжка мала колосальний успіх. Вона відразу й назавжди зробила молодого незнайомого зоолога загальним улюбленцем, знаменитістю, показала, що в ньому закладено непересічний талант письменника.

Головні герої всіх книжок Джеральда Даррелла — тварини: звірі, птахи, змії, жаби. Серед них немає некрасивих, і тому для кожного зі своїх годованців він знаходить теплі слова. І саме цьому образи тварин такі суто індивідуальні і такі до сліз зворушливі.

Твори Джеральда Даррелла змушують людину по-новому поглянути на природу, на істот, які населяють планету, змусити полюбити їх і чимось поступитися заради їхнього спасіння, заради того, щоб зберегти Землю в усій її красі та багатстві.

Цікавинки дикої природи Джеральда Даррелла

«Балакучий згорток»

За високими горами, за синім морем, за швидкою річкою існує справдешня казкова країна – Міфологія. Живуть там усі ті істоти, які мають жити в казкових країнах, – дракони й василіски, єдинороги та русалки, грифони й вовкулаки. Час від часу в Міфології стаються всілякі негаразди та неприємності. А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям – Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі. На сторінках книги читачі мають змогу сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків.

«Моя сім'я та інші звірі». Книга 1

Перша частина середземноморської трилогії присвячена золотим часам дитинства автора на грецькому острові Корфу, де маленький хлопчик Джеральд надзвичайно любить спостерігати за життям тварин. Які тварини стануть мешканцями трьох різних будинків, у яких вони житимуть, та які пригоди чекають на хлопчика і його рідних у новому краї? Відповіді на ці запитання ви знайдете в книзі.

«Птахи, звірі та родичі». Книга 2

Збірка гумористично-натуралістичних оповідань розповідає цікаві та смішні історії, що відбувалися з сім'єю Дарреллів на Корфу, а також про поїздку Марго (а пізніше і Джері з мамою) в Лондон, де Джеральд все так само тягтиме в свій дім різноманітних і дивовижних тварин, а кумедна живність буде доводити вас до гомеричного реготу.

«Сад богів». Книга 3

Це справжня ода природі, яка захоплює з першої сторінки. Ця книга — не просто опис флори і фауни острова Корфу, а справжня подорож у світ, де природа і людина живуть у гармонії. Письменник переносить читачів у свій чарівний світ, де кожен куточок природи має свою історію. Даррелл майстерно поєднує гумор і наукові спостереження, а також з любов'ю описує свою родину, їхні кумедні ситуації та взаємодії з місцевими жителями.

1 січня святкує день народження Галина Кирпа

 

1 січня святкує день народження Галина Кирпа – сучасна українська поетеса, прозаїк, перекладач, редактор, літературознавець, автор-укладач.

Галина Кирпа увійшла до IBBY Honour List-2018 року, а вже наступного року шведський король нагородив її Орденом Полярної зірки за визначний внесок у зміцнення українсько-шведських зв’язків і плідну роботу в галузі перекладу шведської дитячої літератури.

Її книжки перекладені на десятки мов світу, а сама вона перекладає з білоруської, данської, німецької, норвезької та шведської.

Галина Кирпа відкрила українським читачам стільки першорядних скандинавських письменників і найкращі їхні твори, що найвибагливіший читач знайде собі свого і своє,— Ґуннель Лінде, Ульф Старк, Едіт Седерґран, Астрід Ліндґрен, Марія Пар та багато інших.

Художній світ її творів наповнений гармонією, добром і любов’ю до всього живого. І в цьому вона неповторна. Дивовижно образна мова, символічність, метафоричність – це ті ознаки, які роблять твори Галини Кирпи естетичним явищем, а їхні герої викликають хвилі емоцій та довіру.

ЇЇ твори виховують естетичні смаки й вчать умінню відчувати й бачити красу у буденному довкіллі.

Письменниця про себе та свої книги:

У дитинстві мріяла стати бібліотекарем, бо понад усе любила читати.

"Мабуть, найкращими вчителями мені були книжки й улюблені герої… Я не пам’ятаю, коли навчилася читати, але коли вже навчилася, то не могла зупинитись. Найближча книжка мого дитинства – це "Снігова королева" Ганса Крістіана Андерсена, яку подарував батько, коли мені було 8 років. Тоді я ще не знала, що колись буду його перекладати: наразі переклала 34 казки, "Снігову королеву" у повному варіанті теж.

"Моя улюблена книжка вже свідомого, можна сказати, юнацького періоду, 70-х років – повість Віктора Близнеця "Звук павутинки". Також дуже люблю, і то назавжди зі мною, прозу Василя Стефаника… "

"Я не знаю, чи справді книжка вчить . Може, вона десь більше стежок прокладе, щоб дати зрозуміти, що це життя і спілкування неоднозначні: буває любов, буває зрада, бувають прикрі моменти. Але книжка ніколи тобі не дасть точних відповідей, наприклад, через вчинки персонажів. Ти ж не покінчиш життя самогубством, як Мартін Іден? Тобто це не рецепт. Як нема рецепта для письменника, що писати".

"Писати про любов і переживання у дитячому серці – це відкривати душу навстіж і завмирати від щастя, що з тобою є кому переживати і любити те, чого не можна забути" (про твір "Тринадцятий місяць у році")

На презентації книжки «Мій тато став зіркою», що містить правдиве та зворушливе оповідання про світло дитячої душі, думки, бажання, надії дівчинки, тато якої загинув на Майдані, Галина Кирпа сказала так: «… Я писала цю книжку дуже довго, – понад рік. Розпочала роботу влітку 2014 року, після тих страшних подій на Майдані. Коли ми ховали наших героїв, там, на площі, були також мами з дітками. Серед них стояла одна дівчинка, очі якої я запам’ятала назавжди… І героїня моєї книжки – така ж дівчинка. Я намагалася уявити, що ж відбувається у душі дитини, тато якої не повернувся додому, а лежить у домовині. Мабуть, тому, що я сама часто відчуваю себе дитиною, я відчула сльози тієї дівчинки…»

день_народження_письменника

 

28 грудня святкує свій день народження відомий український

поет, прозаїк, літературний критик, перекладач та улюблений дитячий письменник Іван Михайлович Андрусяк. Автор багатьох дитячих книг: "Стефа і її Чакалка", "Звіряча абетка", "Зайчикова книжечка", "Абетка - прозивалка", "Хто боїться Зайчиків", "Дядько Барбатко сміється", "Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому", "Кабан дикий - хвіст великий", "Вісім днів із життя Бурундука", "Пінгвінік", "Сонячні дні домовичка Мелетія", "Третій сніг", "Лякація" та ін.

Вітаємо улюбленого письменника з днем народження! Зичимо усіляких гараздів та нових захопливих книжок!

Михайло Вербицький: Композитор, що дав Україні голос

 

Ім’я Михайла Вербицького знайоме кожному українцю, навіть якщо не всі одразу впізнають його постать. Його музика — це звучання самої України, мелодія, яка проймає до глибини душі й нагадує, що ми сильні й незалежні. Саме він створив музику до гімну «Ще не вмерла Україна» — твору, який став символом національної ідентичності, гордості та незламності.

Не лише композитор

Вербицький був більше, ніж просто музикантом. Його творчість охоплювала не лише музику, а й театральне мистецтво. Він працював над українською культурою в часи, коли навіть згадка про незалежність могла стати вироком. Його мелодії звучали так, ніби знімали кайдани з пригнічених сердець.

Музика Вербицького була щира й проста, але в цій простоті ховалася неймовірна сила. Це була не лише естетика — це був заклик до пробудження. Кожна його композиція, як і слова гімну, говорила про те, що навіть у найтемніші часи український дух залишається незламним.

Його любов до України

Для Михайла Вербицького Україна була більше, ніж місцем народження. Вона була його натхненням, його найвищою цінністю. Через свою музику він прагнув передати красу і силу рідного народу. У своїх творах він завжди залишав частину себе, віддаючи Батьківщині усе, що міг.

Останні роки і трагічний кінець

Життя Вербицького було сповнене труднощів. Він працював до останніх днів, не зважаючи на матеріальну скруту і хвороби. Його відхід із життя у 1870 році став тихим, але його спадок залишився гучним. Помер він у невеличкому селі Млини (нині територія Польщі), але його творчість перетнула межі часу і простору, залишаючи вічний слід в історії.

Спадок, що живе вічно

Гімн, який ми співаємо сьогодні, — це не просто слова і мелодія. Це дух, який Вербицький вклав у ноти, щоб показати: українці ніколи не здадуться. Він дав Україні голос, який чути по всьому світу.

Михайло Вербицький — це приклад того, як одна людина може змінити цілу націю. Його музика, його любов до рідної землі і його незламність нагадують нам, що ми маємо бути гідними спадку, який він залишив.