"Гонихмарник" Дара Корній

 Книга просто неймовірна, викликала неабиякий захват. Сюжет наскільки цікавий та насичений пригодами та містичними епізодами, що переповнює дух і неможливо відірватись від книги. Читається на одному диханні.

Тут і пригоди, і родинні таємниці та легенди, і звісно кохання. Історія про Аліну та Кажана неймовірна. Вони такі різні, але їх об'єднує те, що Гонихмарники закохуються в їхній рід. Проте їм не варто бути разом. Мамі, Ірині, вдалось втекти від коханого. А який шлях вибере донька? Головна героїня не може залишитись поза увагою. Зеленоволоса, юна художниця, що полюбляє читати розумні книги. Вона немає практично друзів, проте скоро все зміниться.

У книзі багато цікавої інформації про українську міфологію, захоплюючі казки про Карпати, річки, трави. Дійсно, книга наскільки легко читається, що просто насолоджуєшся українським фентезі. Ідеально підходить для осіннього читання. Фінал книги у саме серденько.

21 вересня – Міжнародний день миру та День миру в Україні

 

21 вересня, українці разом з цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру та День миру в Україні. Останній встановлено відповідно до Указу Президента від 5 лютого 2002 року. 

Мета Дня – звернути увагу на необхідність завершення усіх війн та конфліктів, а також підкреслити важливість мирних переговорів, дипломатії та толерантності.

Міжнародний день миру є символом надії та співчуття для мільйонів людей у всьому світі, які прагнуть завершення збройних конфліктів та побудови світу без війн та страждань.  

Особливо це відчуття нині актуальне для нас – українців. Цей день – не лише символічна дата, але й важливе нагадування світу про те, що в нашій країні вже другий рік триває жорстока і кривава війна, яку почала росія. Ми пережили стільки випробувань і втрат, що справді можемо сказати, що як ніхто розуміємо цінність миру. 

---

Прислів'я про мир  

✔  Дружно за мир стояти – війні не бувати

✔  Миром дорожити – людям довго жити

✔  Війною та вогнем не жартують

✔  Виграно війну, але не мир

✔  Ворог хотів бенкетувати, а довелося сумувати

Цитати про мир

«Мир не можна зберегти силою; його можна досягти лише розумінням»

Альберт Ейнштейн

«Мир — це подорож довжиною в тисячу миль, і її потрібно робити крок за кроком»

Ліндон Б. Джонсон

«Мир — це свобода в спокої»

Марк Тулій Цицерон

«Ви не можете відокремити мир від свободи, тому що ніхто не може бути в мирі, якщо він не має своєї свободи»

Малкольм Ікс

 

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

 

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ : ДЕСЯТЬ ЦІКАВИХ ФАКТІВ З ЖИТТЯ ВІДОМОГО ПИСЬМЕННИКА

Спогади про нього надав правнук Ігор Коцюбинський, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.

1. Гребінець і дзеркальце — у кишені. Під час навчання у Шаргородському духовному училищі, Михайло завжди віддавав перевагу книжці перед дитячими пустощами.

Ось як пише про нього у спогадах один з викладачів: "Він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його піджачка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки”.

2. Вчитель — тактовний, але строгий. В 1891 році Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя при Вінницькому реальному училищі і почав працювати в селі Лопатинці — готував до вступу в гімназію дочку та двох синів бухгалтера цукроварні Кіндрата Мельникова. В той час багато спілкувався з селянами, роздавав книжки з власної бібліотеки, а в неділю ходив на молодіжні гуляння і подовгу розмовляв з хлопцями та дівчатами.

"Вчитись у нього було легко й приємно. Але разом з тим був і строгий порядок у заняттях. Починались вони о 9-ій годині ранку і тривали до 12-ої години дня. А в спеціальному журналі виставлялись оцінки за знання", — згадував Микола Мельников.

3. Грушка при покійнику. Дуже ретельно Михайло Коцюбинський збирав гуцульський фольклор та традиції, готуючи "Тіні забутих предків". Не раз їздив у Карпати, за рекомендацією свого друга етнографа Володимира Гнатюка відвідав Криворівню, яку той називав "українськими Афінами". Петро Шекерик-Доників, активний збирач фольклору з села Голови пригадує події літа 1912 року (стиль збережено):

"Я був у Красноїллі тоді, як Коцюбинський їхав на червонім (каштанового кольору) коні з Криворівні до Голов до Луки Гарматія (місцевий сільський вчитель). Разом з ним був його син Юрко. Я прилучився до них.

Коцюбинський, ідучи понад шумливою річкою, розпитував мене про чугайстрів. Він говорив мені, що хотів би сам бути на гуцульськім посіджінню (оселі), і сам усе наочно бачити. Якраз в тім часі у Головах на Ділку умерла баба, багачка Василина Маротчак. Гарматій запропонував Коцюбинському піти туди на грушку. Грушка — це гра, яку гуцули влаштовують при покійнику".

4. "Дуже люблю правду". "...Коцюбинський цілу дорогу випитував у мене детально про життя гуцулів, гуцулок, про грушку і похорони, — продовжує Петро Шекерик-Доників. — Він робив те, що й ми: прийшов мовчки, засвітив воскову свічку, приліпив до свічника, зговорив молитви. Я разом з місцевим метнувся й зорганізував забави на грушці.

Коцюбинський пильно придивлявся, то радів ними, то поважнів, у щось вдумувався, а у деяких і сам разом з нами брав участь. Коцюбинський сидів до зір на грушці, а на дворі грали трембіти, і він сим любувався. Питав мене, чого грають трембіти. Я йому казав, що се в нас в горах, де далеко хата від хати, одинокий спосіб сповістити людей про смерть.

Я у нього питав, чого він так детально все розпитує, і він відповів: "Я дуже люблю правду. Хочу писати оповідання з гуцульського життя і боюся написати там неправду. Мені було б дуже прикро, аби люди казали, що я брехав..."

5. Дев'ять мов. Попри те, що не здобув вищої освіти, був надзвичайно освіченим. Понад 10 років займався репетиторством, вчителював, і жоден з учнів Коцюбинського не міг сказати про нього чогось поганого. Загалом, знав дев'ять мов — три слов'янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську.

6. Любив сонячні ванни. Був одружений з Вірою Дейшею, з якою мали четверо дітей. Донька Ірина у книжці спогадів пригадує один із літніх днів: "В затишному кутку садочка, на бічній доріжці, де ясно звисають тонкі гілки спіреї, що ніби утворюють зелену альтанку, з зеленого моріжка мама зробила для тата канапку.

Батько любив приймати сонячні ванни в цьому затишному куточку на своїй канапці. Ось і зараз він спочиває тут. Тато в легкому сірому костюмі та червоній фесці з великою чорною китицею. Він переглядає газети. Щоб уберегти його від простуди, підмостили йому згорнутий вчетверо старий килим..."

7. 300 листів до музи. Останні 10 років життя його серце належало іншій жінці -— юній Олександрі Аплаксиній, на час знайомства їй був 21 рік, на 16 років молодша за Коцюбинського. Відомо про понад 300 листів, якій письменник написав своїй музі. Перший з них -— записка: "Не сердитесь на меня. Я виноват только в том, что Вас люблю, горячо и искренне".

Згодом і далі він пише листи до коханої російською мовою — українську вона знала погано. Першим українським твором, який прочитала Олександра, був "Цвіт яблуні" Коцюбинського. Коли дружина довідується про стосунки, спокійно просить не руйнувати сім'ю, письменник погоджується і залишається.

8. Жив на віллі Горького. З 1909 по 1912 рік Михайло Коцюбинський тричі відвідує Італію — через потребу у лікуванні. Його мучить астма та тисне серце. Вирішує їхати у теплі краї. На острові Капрі зупиняється на віллі Максима Горького, вони здружуються. Там пише новелу "Дебют", повість "Fata morgana", оповідання "Що записано в книгу життя".

Відома історія, коли жандарми під час повернення з Італії, запитують в Коцюбинського чи везе він зброю, на що письменник каже: "Так. Ось моя зброя!" — і показує на ручку, що виглядає з кишені піджака.

9. "Гвоздика Коцюбинського". Понад усе любив сонце, дітей та квіти — таке часто можна прочитати про українського письменника. Й справді -— в його творах чимало гурнтовних описів рослин, дерев, кущів. А найбільше любив червону красолю — є навіть потрет Михайла Михайловича на фоні цих квітів. З острова Капрі привіз насіння гвоздики, акліматизував її тут, тож тепер в науковій літературі цей сорт відомий як “гвоздика Коцюбинського”.

10. І цвіт яблуні — в останню дорогу. Важкохворий та після багатьох місяців лікування помирає 25 квітня 1913 року. Поховали Михайла Коцюбинського на четвертий день на Болдиній горі в Чернігові, на цвинтарі Троїцького монастиря. На похорон прийшло понад три тисячі осіб. В головах покійного поклали вінок від Олександри Аплаксиної

Все реакц

«Це книга, яку мовби не читаєш, а живеш у ній»

 

Уже у продажу нова, доповнена редакція

роману «ТАНҐО СМЕРТІ» неперевершеного письменника Юрія Винничука, лауреата премії «Книга року ВВС».

«Танґо смерті» — один із кількох найзнаковіших романів часів Незалежності. Події роману провідного українського письменника Юрія Винничука роз­гортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові та в часи Другої світової війни четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР і загинули 1921 року під Базаром, — переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджу­ють своєї дружби.

Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями, і лише в фіналі ці обидві сюжетні лінії, можливо, зійдуться…

«Роман пречудовий і етапний для української літератури, свіжий, винахідливий і потрібний. А геніальних шматків у ньому стільки, що хтось не спроможеться за все життя створити схоже... Я давно чекав на великий роман. Та Винничук усе одно здивував. І приголомшив. Його слід берегти. Він у нас такий один». — Євген Стасіневич

Замовляйте роман «Танґо смерті» в онлайн-книгарні «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»

письменники_ювіляри2024

 Олександр Довженко був одним із основоположників української кінематографії, першовідкривачем жанру кіноповісті. Його спадщина багатогранна і неповторна. Твори і фільми митця увійшли в золоту скарбницю світового кіномистецтва. Він вважав найвищим обов’язком кіномитців «створити для людства колективний портрет свого народу, правдивий і гідний його високого покликання», показати героїзм і мужність у праці і на війні. «Мої поеми – моє сучасне. Я творив, що хотів, що думав. Я дійсно був і є вільний художник свого мистецтва» – заявляв Довженко.

Світову славу Олександру Довженко приніс фільм «Земля». У роки Другої світової війни написав новели «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Перемога» та інші, прозові мініатюри «Федорченко», «Невідомий», «Сіятель», «Бронза», публіцистичні статті «Ворог буде розгромлений», «Душа народу неподоланна», «Я бачу перемогу» тощо. Головні ознаки новелістики Довженка — гострота і простота сюжету, яскравість зображуваних характерів, колоритна мова.

Протягом 1942—1956 років митець працював над невеликою кіноповістю «Зачарована Десна». Цей автобіографічний твір, розпочатий у найлютіші роки війни, словами самого майстра розповідає про його дитинство, родину, рідне село, працьовитих і талановитих людей, які оточували малого Сашка. Це чарівна, чиста, захоплююча розповідь про світ, який формував світогляд майбутнього художника. Мабуть, недаремно Олександр Петрович так довго працював над цим твором, шліфуючи кожне слово, вдосконалюючи кожний образ, зображуючи неповторну красу дитячого світосприйняття.

Твір митця «Україна в огні» Сталін заборонив знімати, назвавши націоналістичним.

Сучасники письменника у спогадах розповідали про все, що робив Довженко в своєму житті. Він учителював, був дипломатом, художником, ставив фільми, писав літературні твори, боронив Батьківщину в часи Другої світової війни, невтомно вривався з своєю багатогранною ініціативою в мирні, творчі справи й клопоти.

Кінорежисер і постановник фільмів, талановитий сценарист і вихователь цілої школи митців, оригінальний новеліст і полум’яний публіцист, видатний письменник, лауреат Державних премій, справді самобутній, розмаїтий і різнобарвний талант – такою була ця непоказна, скромна і по-справжньому красива й Велика Людина. Він глибоко усвідомлював своє завдання: «Я митець. Я хочу прославити свою Батьківщину і свій народ у мистецтві. Цій справі я прагну віддати всі свої творчі сили і свій час. Це є змістом і сенсом мого життя».

Все реакци

письменники_ювіляри2024

 9 вересня 1769 року народився український письменник, основоположник сучасної української літератури Іван Котляревський. Його поема «Енеїда» стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Саме це і започаткувало новий етап формування української літературної мови. Запозичивши сюжет античної поеми Вергілія, Котляревський наповнив цей твір дотепним українським гумором, повір’ями, звичаями, картинами воєнного та мирного життя, описом одягу, страв. Все це надало поемі яскравого національного колориту.

Іван Котляревський був не тільки відомим українським письменником, а й особистістю, навколо якої ходили різноманітні думки і суперечки. Саме завдяки своїй найвідомішій праці отримав не тільки славу, але й критику. У своєму головному творі письменник використовував українську мову, чого ніхто не робив до цього і це було ризикованим ходом, так як в XVIII столітті після епохи Гетьманства, всілякі спроби виділити українську культуру та мову придушувались. Він описав життя й побут українців у гумористичній манері, майстерно приховавши свій справжній мотив від чиновників, які зустріли цю роботу позитивними відгуками. І перша книга українською мовою була видана.

Іван Котляревський належав до гетьманського роду, тому отримав виховання, любов до своєї культури та дух волелюбності. Ще з молодості він тягнувся до пера, мріяв про письменницьку кар'єру, що йому і вдалося. Коли почалася російсько-французька війна, Котляревський навіть організував український козачий полк, який хотів перетворити в майбутньому в повноцінну армію.

Працював директором театру. Багато часу письменник віддав написанню п'єс і досяг успіху в драматургії. Деякі його сценарії актуальні й зараз і ставляться вже третє століття. До найбільш відомих його праць відносяться п’єса «Наталка Полтавка» та водевіль «Москаль-чарівник», які стали основою започаткування нової української драматургії.

Все реакци

Свято 1 вересня

 

Свято 1 вересня, завжди залишається в пам'яті кожної людини. Де хто асоціює його зі шкільними роками, комусь більше запам'ятались роки навчання у ВУЗі, а може молодий вчитель більше хвилювався, коли сам вперше йшов на свій власний урок. Втім 1 вересня це всенародне свято, адже тільки завдяки знанням людина досягла сучасного розвитку.

Отже з нагоди дня знань вітаю усіх з початком навчального року. Бажаю міцного здоров'я, впевненості у власних силах та відвертого прагнення до нових знань, адже вони це сила!