Панас Якович Рудченко народився
13 травня 1849 у родині повітового cкарбничого.
Навчався у Миргородському парафіяльному та Гадяцькому повітовому училищах. А працювати почав у 14 років.
Служив у канцеляріях, бухгалтером губернського казначейства у Полтаві, а згодом – на різних посадах у губернській казенній палаті.
Попри старанність й успішне просування кар’єрними сходами, ніколи не любив свою роботу.
Чиновництво заважало письменницькій діяльності. Навіть на роботі він завів зошит, куди записував нові для себе прислів’я та приказки.
“Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких сведєній та відомостів, само тоді уїдається у серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш заради шматка хліба, – о, яке невеселе і тяжке таке життя!” – писав про свою чиновницьку роботу у Казенній палаті Полтави.
Чиновником Панас Мирний був майже 40 років, дослужився до чину дійсного статського радника.
Але справжнім покликанням для нього була літературна діяльність.
В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Розпочавши з традиційних для літератури першої половини ХІХ ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури.
Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів.
На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах.
Через цензурне переслідування українського слова у Російській імперії ранні твори письменника друкували за кордоном.
Перші його твори – оповідання "Лихий попутав" та вірш "Україні" – з'явилися у львівському журналі "Правда" 1872. Саме під цим віршем уперше з’являється псевдонім – Панас Мирний.
Згодом друком вийшли нарис "Подоріжжя од Полтави до Гадячого" та оповідання "П'яниця", а 1877 у Женеві − повість "Лихі люди". У цьому ж місті опублікували і "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" – найвідоміший роман письменника.
В Україні твори Панаса Мирного почали друкувати тільки у середині 1880-х. Тоді на сторінках альманаху "Рада" опублікували перші дві частини роману "Повія" та оповідання з циклу "Як ведеться, так і живеться"
Він був членом нелегальної організації "Унія" у Полтаві. Вона поширювала заборонену українську літературу. Крім того, співпрацював із журналом "Рідний край", який 1905 року почали видавати у Полтаві.
Помер письменник 28 січня 1920, похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей.
Цікавинки про письменника
Сучасники згадують, що Панас Якович був надзвичайно скромною та тихою людиною. Одягався в простий чорний костюм, білу сорочку, капелюх, а влітку носив солом’яний бриль.
Оскільки через свою державну службу мав часто бувати на різних прийомах, то змушений був одягатися в парадний мундир та чіпляти на нього ордени, що страшенно не подобалося письменнику. Через це Мирний одягав поверх мундира чорний плащ, сідав у фаетон (чотириколісний екіпаж із відкидним верхом)та піднімав верх, щоб його ніхто не бачив у такому вигляді.
Свої твори Панас Якович складав ночами. При чому, багато з них були записані в бухгалтерських книгах.
Панас Мирний ніколи не вигадував історії. Він писав тільки про те, що сам пережив або про те, що йому розповіли.
В романі "Повія" він списав образ дівчат, яких особисто знав. В юності Панас Мирний любив кількох дівчат-наймичок. Одна не зрозуміла його духовних поривів. Інша - проміняла його на солдата-москаля.
Про псевдонім
Малий Панас був хлопчиком мирної вдачі. Можливо, тому у свідомому віці обрав псевдонім “Мирний".
Коли інші діти грали у “квача”, він міг сидіти до вечора й споглядати краєвид, який відкривався з гори. Не любив битись, як усі інші хлопчаки, уникав галасливих ігор.
Панас Якович був доволі таємничою особою і до останніх років приховував від журналістів та публіки своє справжнє життя й імʼя.
Не дозволяв нікому про себе писати в пресі чи літературі. Коли до нього звернувся літературний історик Сергій Єфремов із пропозицією написати біографію письменника, то Мирний відповів:
“Про те все облиште думати тепер. Хай як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і портрети змалюють. Якщо тільки все це буде потрібне. А тепер, на мою думку, усе це лишнє”.
Утім, випадкове розсекречення псевдоніма відбулося в 1892 році в Полтаві на виставі “Лимерівна” за п’єсою Панаса Мирного.
У Полтаві грала Марія Заньковецька, перша виконавиця Лимерівни. Після вистави глядачі аплодували та вигукували: “Автора, автора!”. Панас Мирний так розхвилювався, що забув про клятву, що не буде розсекречувати себе, та вийшов на сцену.
